четвер, 26 травня 2011 р.

Долина річки Кам’янка



Долина карпатської річки Кам’янка є справжнім природним чудом. Річка Кам’янка є правою притокою р. Опір у Сколівському районі Львівської області.
В цій долині у межах відносно невеликої площі, знаходиться цілий ряд природних об’єктів (водоспади, скелі, печери, мінеральні джерела), які мають як естетично-туристичну, так і наукову цінність. Сама ж р. Кам’янка протягом декількох сотень метрів протікає поміж мальовничої каньйоноподібної долини з урвистими скелястими берегами.
У руслі ріки є декілька водоспадів. Найбільший водоспад має висоту понад 5 метрів. Недалеко від цього водоспаду, на правому схилі долини в лісі знаходиться дуже красиве озеро з темною, майже чорною водою. Це озеро відоме під різними назвами: Мертве, Журавлине, Морське Око. Утворилося озеро в результаті зсуву порід, що перекрило русло невеликого потоку.
На правому схилі долини ріки Кам’янка (хребет Ключ) є мальовничі скелі, висота яких становить 15 - 20 метрів. Ці скелі є залишками вивітрювання масивних пісковиків палеоцену (абсолютний вік становить 55 млн. р.). Ці скелі в багатьох місцях утворюють цілі групи, які мають свої назви (“Острів Пасхи”, “Ігротека”, та інші).

В долині також знаходяться дуже цікаві природні об’єкти – тріщинні печери. Ці печери мають гравітаційне походження. Тобто вони утворились інакше - не так як більшість печер на Землі (внаслідок розчинення водою гірських порід). Печери утворилися в результаті зсуву блоків палеоценових пісковиків вздовж схилу хребта під дією сили тяжіння, що привело до розкриття тріщин у них. Ці тріщини в печерах утворюють великі лабіринти довжиною до декількох сотень метрів. На хребті Ключ відомо більше ніж 20 печер, найбільша з яких (“Прохідний Двір”) має довжину всіх ходів 520 м.
Дуже цікавим є каньйон-розкол у масивних пісковиках глибиною до 25 метрів, який має ширину 2 – 5 метрів. Цей каньйон знаходиться неподалік від пам’ятника січовим стрільцям на вершині гори Ключ. Каньйон утворився так саме, як і згадані вище печери, і являє собою велику тріщину в породі, що розкрилася під дією сили тяжіння.
Крім каньйону, на схилі хребта є декілька каньйонів-розколів з меншими розмірами. Долина ріки Кам’янка є складовою частиною природного національного парку “Сколівські Бескиди”.

Урич - Тустань

Тустань – пам’ятка природи та археології національного значення, яка не має аналогів у Європі.
«…в лісистих проваллях… в величезних камінних «бовдах» якісь дивні віки, якась старина, дивна, запропавша культура записала твердими і глибокими буквами свої сліди»
Іван Франко

У геоструктурному відношенні Урицькі скелі розташовані у межах Скибових Карпат. Це ерозійні останці відкладів ямненської світи верхнього палеоцену, орієнтовним віком 55 млн. років. Скелі складені переважно сірими, масивними та грубошаруватими кварцовими пісковиками, шари яких під впливом тектонічних рухів були поставлені майже вертикально, і які утворюють завдяки цьому прямовисні стінки.

До комплексу урицьких пісковиків входять 7 груп скель з яких основною домінантою в ландшафті є скельна група Камінь, розміщена в епіцентрі природного амфітеатру, що формується схилами гір Горбище, Старий Горб, Турків, Товар, Стовба, Діл, Перенизь, Вороновий хребет, Кічерка, Горб. Висота Каменя становить 87 м над рівнем долини.
Місто-фортеця Тустань сформувалось та розбудовувалось на трьох скельних групах: Камінь, Мала Скеля та Острий Камінь. Центральна частина граду площею 3 га розташувалась на скельній групі Камінь та навколо нього. Дитинець розміщувався на самому скельному плато. Чудернацька форма скель слугувала природними стінами, а проміжки між скелями будівничі заповнили дерев’яними колодами, застосовуючи зрубну конструкцію. В скелі, де прилягали колоди та бруси, видовбували пази та вруби. Таким чином сьогодні залишилось близько 4000 слідів на скелях від дерев’яних конструкцій. Багаторічний дослідник Тустані Михайло Рожко на основі детального дослідження залишених слідів та археологічних розкопів виконав графічну реконструкцію фортеці. За увесь свій період існування (ІХ-ХVІ ст.) фортеця пережила п’ять будівельних періодів дерев’яної забудови та два – кам’яної.
Тустань стала важливим стратегічним пунктом і входила до єдиної системи Карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. В історичних джерелах уперше Тустань згадується у літописі (1333-1384 рр.) підканцлера короля Казимира Янка з Чарнкова та у польського історика Яна Длугоша під роком 1340. Тоді фортеця була захоплена польським королем Казимиром Великим і наново відбудована. На той час фортеця була досить відомою і стояла поруч із такими містами як Львів, Сянок, Перемишль, Кросно, градами Любачів, Теребовля, Галич. За своїм територіальним розміщенням град-фортеця була вдало включена у міжнародні торгові зв’язки як контрольний пункт до карпатських перевалів. Крім цього, Тустань відігравала роль прикордонного та митного центру між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною, а пізніше – між Польським королівством та Угорщиною.
Фортеця із часу її захоплення перебувала від владою Польської держави, тобто короля. Про те, що Тустань була центром волості, свідчить Королівська дарча грамота на село Крушельницю від 4 листопада 1395 р. Згодом місто-фортеця переходить під владу польських магнатів та шляхти. У 1539 році король дарує Тустань М. Блізинському, а останній продає її у 1541 році Янові із Тарнова. Ця грамота свідчить, що фортеця перебувала у занедбаному стані. У приписі М. Блізинський та його спадкоємці зобов’язувались власним коштом і заходами відновити замок і підтримувати в належному стані.
Фортеця (замок) Тустань проіснувала включно до XVI ст. У люстрації Дрогобицької соляної жупи (1565 р.) вказано, що «…у Тустані беруть мито від купців, котрі йдуть горами, минаючи Дрогобич». В XVII ст. Тустань втрачає роль митниці і занепадає. Серед причин занепаду слід виділити такі: певна стабілізація відносин між Польщею та Угорщиною та поширення кордону Польщі на схід; розробка власних покладів солі у країнах центральної Європи; зміна у військовій техніці і, відповідно, у тактиці ведення бою.
Починаючи з XVIII ст. руїни замку-фортеці Тустань привертають увагу численних подорожніх, туристів, етнографів, істориків. Для них місцеві жителі навколишніх сіл складають численні легенди, перекази. Перша половина ХХ ст. відома патріотичними здвигами галичан. У травні 1914 р. на території скель відбувся мітинг-фестини української молоді, приурочений до сотої річниці з дня народження Т.Шевченка. З цього часу на Камені залишився напис :«І вражою злою кров’ю волю окропіте!» У часі національно-визвольних змагань 1940-1950 рр. поблизу Каменя в урочищі Погарці розташовувались криївки вояків УПА з куреня «Бойки» ім. Богдана Хмельницького. Восени 1944 р. і травні 1945 р. в урочищі Церківне здійснювали постої бійці УПА куреня «Підкарпатського».

Археологія: Серед археологічних знахідок найбільш сенсаційними виявились дерев’яні конструкції Х ст. Крім залишків дерева тут знайдено металеві вироби, кераміку, скло, шкіряні вироби. Під час розкопок цистерни (14 м завглибшки у скельній основі) та криниці (30 м завглибшки у скельній основі) найбільше виявлено дерев’яних конструкцій, серед яких фрагменти шести одвірків, стовпові конструкції галереї, фрагменти брусів, кілків-тиблів, дощок із врубками «ластівчин хвіст», драниці, ґонти, а також дерев’яні ложки, лопата, шкіряні підошви, фрагменти шкіряних виробів, кераміка. Серед металевих виробів знайдено хрестик-енколпіон, щиток персня з гравірованим рисунком птаха, бронзову булаву першої половини XIII ст., кувалду, сокиру, наконечники арбалетних стріл, втульчасті та черешкові наконечники лучних стріл, наконечники списів, фрагмент меча, кресала, шпори, сердечники дзвоників, різці по дереву, голки, застібки до книжок.
Розглядаючи петрогліфи: Особливістю пам'ятки є те, що на ній зосереджена найбільша у всіх Карпатах, кількість наскельних зображень-петрогліфів. В основному це солярні знаки – символи Сонця, подібні до яких знаходяться по цілому світу, і тим не менше їх призначення до сих пір не розгадане. В даному випадку вони відображені у вигляді кіл, дисків, спарених і концентричних кіл, загальною кількістю близько 270, і належать до ранньозалізного віку. Одним із найцікавіших і найбільш вражаючих петрогліфів є 2-метрове зображення людського обличчя, викуте на скелі. Округле за формою, риси обличчя передані місяцеподібними заглибленнями таким чином, що повіки прикриті. Гра світла і тіні надає йому виразу спокою і умиротворення. Припускають, що цей комплекс є святилищем астрономічно-календарного типу, пов'язаного з рухом Cонця. Іншим типом петрогліфів є зображення вершника на коні, вовка і лося, виконані в однаковій техніці. Вони подібні до пам'яток мистецтва кочових племен ранньоскіфського часу у т.зв. «звіриному стилі». Цікавими є зображення «танцюючих чоловічків», «рогу достатку», «колеса Юпітера», «п'яти поєднаних спіралей».
Давньоруським часом датують зображення хрестів і сокир. Є підстави вважати, що зображення сокир свідчать про залишки язичницького культу, пов'язаного з вшануванням бога-громовержця – Перуна. З приходом християнства поверх зображень сокир з'являються ідеограми хрестів, що символізують, мабуть, «погашення» язичницького символу. Але згодом біля зображень хрестів знову вибиваються сокири, що може свідчити про певне відродження, яке пережили поганські вірування в до монгольський період.
Отже, в давнину ці скелі використовувались населенням різних культур як святилище, подібно до того як це було на «Кам'яній могилі». Але, не зважаючи на нагромаджений матеріал, багато давніх зображень ще чекають свого відкриття і розгадки.
Отже, пісковики біля с.Урич – геологічна пам’ятка, природний об’єкт, що має наукову, естетичну, рекреаційну та історико-культурну цінність. Комплекс скель перебуває під охороною Національного парку «Сколівські Бескиди» та Державного історико-культурного заповідника «Тустань». З 1999 року – це пам’ятка природи національного значення, а у 2001 році їх внесено у державний реєстр нерухомих пам’яток археології національного значення. Сліди на скелях від дерев’яної забудови IX-XIII ст. ставлять Тустань в ряд унікальних пам’яток не тільки в Україні, але й в цілій Європі.
На сьогодні немає збережених дерев’яних фортець IX-XIII ст. Графічна реконструкція Михайла Рожка дає можливість з достовірністю на 90% побачити архітектуру фортеці того часу. Унікальне поєднання природних скель та дерев’яної архітектури на висоті 40-80 м над рівнем долини робило фортецю неприступною і водночас вражаючою, неповторною. Перебуваючи на території скель, відвідувачі можуть відтворювати в своїй уяві складні форми дерев’яної забудови, а також захоплюватись чудернацькими кам’яними витворами природи. За багатовікову історію скелі відвідали такі відомі люди як король Данило Галицький, король Казимир Великий, Бальтазар Гакет, Іван Вагилевич, Антін Бельовський, Антін Петрушевич, Корнило Устиянович, Іван Франко та багато інших.

понеділок, 23 травня 2011 р.

Печера "Млинки"

Історія відкриття і дослідження печери "Млинки"

Першопрохідці печери Млинки

Перша інформація про печеру Млинки з'явилась у районній газеті "Нове життя" 25 червня 1960 року. Назвав печеру автор статті М. Біль, учитель школи села Угринь. Повідомлялось, що у мальовничому куточку хутора Млинки на схилі пагорба помітні два отвори - вхід у величезний підземний зал печери. Про існування цього залу відомо з давніх-давен. Місцеві жителі, добуваючи гіпс для господарських потреб, розширили його і натрапили на щілини, через які можна було проникнути у лабіринти печери, але страх перед невідомим не дозволяв рухатися далі.
 Першими, хто наважився пролізти через щілини, були гуртківці Обласної туристичної станції під керівництвом В. Радзієвського. Перед ними відкрилися чудові підземні краєвиди. При світлі свічок стіни печери іскрилися і переливалися мільйонами найдрібніших кристалів гіпсу, створених особливим підземним мікрокліматом. Згодом гуртківці зробили опис печери, склали план ходів, провели дослідження мікроклімату та спелеофауни.

Експедиції: нововідкриті райони, лази, зали тощо

У період з 1960 р. по 1963 р. відбулось шість експедицій, організованих тернопільськими спелеологами під керівництвом В. О. Радзієвського та Ю. Л. Зімельса. У цих експедиціях закартографовано та досліджено 9750 м лабіринту. Працювати доводилося по 11-16 годин у складних і не завжди передбачуваних умовах. Для освітлення використовували звичайні свічки та гасові лампи, орієнтувалися за допомогою компаса Адріанова. У березні 1966 року відновлено дослідження печери: група спелеологів на чолі з Б. Максимовим, подолавши завал за тупиковим залом "Бар'єр невідомості", відкрила новий район "Еврика". Із чортківських спелеологів в експедиції взяв участь М. Чурубров. Лаз, через який можна потрапити у цей район, назвали "Чортовим горлом". Восени цього ж року група у складі В. Апостолюка, В. Старичкова, Я. Семенців та Л. Козерід пройшла завал за "Дитячою розпорою" та відкрила Західний район, що тепер відомий як "Лабіринт шукачів". Першовідкривачем залу "Казка" був Ю. Л. Зімельс. Досить довго цей зал не позначали на карті. У 1967 році закінчилися топознімальні роботи у нововідкритих районах печери. Довжина ходів печери на той час становила 14130 м. У 1973 р. чортківські спелеологи, розібравши завали, подолали прохід "Кочерга" на півночі західного району "Лабіринт шукачів". За вузьким і важкопрохідним лазом відкрилися просторі ходи і зали. Нове продовження печери отримало назву "Дикий захід".

Восени 1980 року Тернопільський спелеоклуб "Поділля" провів експедицію у печеру Млинки з метою перезняти увесь відомий на той час лабіринт печери. Крім тернополян, до експедиції долучилися спелеологи Чорткова та Києва. Спільними зусиллями перезняли і закартографували 17 км 100 м ходів печери. Одночасно дослідники розшукували ще не відкриті території: особливо інтенсивно працювали у Західному районі, та, на жаль, пошукові роботи не увінчались новими відкриттями. Чимало спелеологів того часу вважали лабіринт Млинків пройденим до кінця. Із 1980 року дослідження печери практично зупинилось, проте її знищення та руйнування екскурсантами-дикунами тривало із наростаючою силою. У північній частині печери в районі "Еврика" чортківські спелеологи прокопали насип і знайшли продовження району, охрестивши його "Ластівчиний хвіст".

Екскурсії в печері Млинки


Перші екскурсійні групи в печері Млинки з'явились на початку 60-х років. Організаторами екскурсій були Тернопільська обласна екскурсійно-туристична станція, Обласна рада з туризму, Станція спелеотуризму, Обласний краєзнавчий музей. Відвідували печеру й окремі групи екскурсантів (працівники різних підприємств, студенти). Чортківські клуби "Троглодит" і "Гном" намагалися забезпечити нагляд за печерою. Перші вхідні двері у печері встановили саме вони. Та замок, як і двері, неодноразово виламувалися туристами, які будь-що бажали потрапити у печеру. У зв'язку з масовим напливом туристів повний контроль над печерою здійснювати було неможливо. Новий етап у дослідженні та охороні печери розпочався у середині 80-х років.

Створення й діяльність клубу "Кристал"

У 1984 р.створено Чортківський спелеоклуб "Кристал". Чортківські спелеологи з новим завзяттям взялися за дослідження печери та її охорону. Серед іншого, відновились й пошуки нових ділянок.
У березні 1985 р. лабіринт печери "здався" - клуб святкував першу перемогу. Новий район відповідну й назвали - "Перемога". Першими, кому пощастило проникнути туди були В. А. Снігур та Р. Букалюк. 19 січня 1986 року після низки робочих виходів група чортківських спелеологів на чолі з В. А. Снігуром подолала насип на заході району "Еврика" і проникла у нове продовження печери. Оскільки 1986 був оголошений роком Миру, новий район печери нарекли "Мирним".
Червень того ж року: одного недільного ранку В. Крючкову знову не спалося; загітувавши В. Снігура, вийшли в печеру покопати; таким чином за годину був розчищений вхід у район "Ранковий". 1 січня 1987 року київські спелеологи під керівництвом М. Яненко заблукали у районі "Перемога" і, шукаючи вихід, в одному зі складних завалів пролізли через вузьку щілину й випадково потрапили у зали і ходи печери, в яких сліди від їхніх вібрамів виявилися першими. Новий район принагідно назвали "Новорічним". У 1988 році, детально обстежуючи район "Перемога", спелеологи відкрили ходи у два інші райони. Фіксуванням одного з них почали займатись полтавчани під керівництвом Ю. Касьяна, тому й найменувався "Полтавським". Сусідній район став "Забутим": крім відкривачів, ніхто сюди не заходив.

Шкода, завдана печері


У нововідкритих районах побувало чимало туристів, й щоразу підземна краса зазнавала шкоди від цих відвідувань. Необхідність запобігти подальшому руйнуванню та знищенню печери стала нагальною. Чортківський клуб знову встановив двері й подбав про новий замок; забетонували усі додаткові отвори, через які можна було потрапити у вхідний зал печери. 29 вересня 1990 року спелеологи чортківського "Кристалу" В. Снігур, В. Компанієць та Г. Мизина відкрили новий район, який з надією назвали "Щасливий". Він таки дійсно щасливий. Адже тут не ступала нога жодного туриста-відвідувача: красу цього району збережено у первісному вигляді. 14 січня 1991 року Державний комітет з охорони природи передав печеру Млинки під охорону спепеоклубу "Кристал": видано відповідні документи та положення щодо запровадження заповідного режиму. Аби запобігти подальшому знищенню печери та її утворень, передбачено чергування і платне відвідування за погодженням з Комітетом з охорони природи та Облвиконкомом. З рекреаційною метою використовуються лише відкриті до 1967 року райони. Відвідування печери спелеотуристами можливе тільки у супроводі провідника спелеоклубу "Кристал".
У березні 1996 року за сприяння С. О. Єпіфанова - керівника Тернопільського спелеоклубу - пройдено щілину на заході району "Щасливий"і відкрито продовження. Тернопільські спелеологи закартографували нову територію і назвали її СТП (за першими літерами імен першопрохідців). Після наполегливих розкопок групи Ю. М. Касьяна, що тривали 8 років, 1998 таки знайшли новий великий район й найменували його Різдвяним (прокопаний на Різдво). Сьогодні все ще тривають пошуки продовження лабіринту. Останнім часом виявлено невеликі ділянки у різних районах печери під керівництвом Р. Кардинала та В. Снігура. Назви нових районів: "Мобільний", "Лимон", "Молодіжний", "Торба". Пошуки тривають...
З брошурки Чортківського спелеоклубу "Кристал"